“Минулого літа я вперше поїхала додому, на Волинь, відколи почалася війна. Було літо, жнива, і народ спокійно намагався продовжувати життя, робити звичайні речі… Звісно, на Волині куди краще, ніж на Донбасі. Але люди вдома, як виявилося, більше прив’язували себе до природнього, ніж до політичного. Чому? Мабуть від перевтоми від поганих новин, та для збереження нормальної психіки. Тому ці трави для мене – це продовження циклу життя, якір у нормальність і джерело стабільності і креативу”.
Ольга Приймак – українська художниця в Лондоні. Вона брала участь у кількох престижних виставках молодих британських художників. включно з показами в Королівській Академії Мистецтв та в Національній Портретній Галереї. Зараз вона малює серію робіт на дерев’яних плашках із золотом, що нагадують стилістику ікон, і поїть своїх гостей чаєм.
Трави були провідною ідеєю виставки Ольги під час відкритого дня Флоренс траст. Флоренс траст – це резиценція, яка в центрі Лондона пропонує молодим художникам можливість працювати протягом року в студії, мати доступ до ресурсів, людей, кураторів, галеристів. Резиденція діє вже 25 років в історичному приміщенні церкви Святого Спасителя в мистецько-модному районі Іслінгтон. В 2015 році Ольга стала однією з 12 молодих художників, які подають надії, що отримали невеличку секцію розділеної дерев’яними перегородками церкви під студію. Під час відкритого дня натовпи митців, їхніх друзів та хіпуючих персонажів тинялися від студії до студії, розмірковуючи про сенс намальованого. Художники пропонували публіці не лише живопис. В одній зі студій на столі стояла інсталяція з помідорів, винограду та салямі, яку швидко з’їли непросунуті поціновувачі. В студії Ольги на невеличкій газовій плиті варився чай з волинських трав, а на стінах, окрім тих-таки трав з України та Британії, зібраних у пучечки, висіли картини, ніби підсвічені золотом. На кількох були зображені руки або жіночо-янгольські постаті, що здіймалися вгору. Я була з мамою, яка вирішила дізнатися, що ці постаті хочуть сказати, і пішла на розвідку до художниці.
-Ольга каже, що це вона намалювала процес зцілення.
Ми зустрілися нещодавно на каву, але говорили все одно про чай. Ольга прийшла у кав’ярню в по-мистецьки просторому пальті, з фарбою на пальцях, щасливою собакою на повідку і травами.
“Трави я почала збирати, вже живучи в Лондоні. Мій куратор прокоментував цей потяг, що це – вправа з пошуку себе, свого коріння, але також – знаходження землі під ногами на новому, британському грунті. А ще це для мене – продовження життя. Цього року десять років з дня смерті моєї бабушки. Не бабусі, а саме бабушки, бо коли прийшла незалежність і потяг до українізації (моя сім’я взагалі україномовна) виявилось що із укоріненим в дитинстві ‘бабушка’ розставитись не хотілось. Це її рецепт збору – від простуди, заспокійливе, від болі в шлунку, і усього. Я намагаюсь інтерпретувати цю ідею зцілення в картинах, зображаючи міфологічні асоціації.
“Я дивлюся на своїх батьків, як вони намагалися доглядати за пасікою, господарством, і це допомагало їм відчути нормальність і постійність і допомагало їм лікуватися від стресу, бо вони страшенно перехворіли через війну, особливо в першу зиму. Хоч їх особисто війна не зачепила, це було великим ударом. Моя мама теж заглибилася в збирання і зцілення травами.”
Рік тому персональна виставка Ольги Приймак у лондонській галереї Крилова-Стелфокс – проводила паралелі між спокійним життям у Лондоні і трагедією на Донбасі. Цей досвід звів її з багатьма творчими українцями які кожен на свій лад боровся із велетенською травмою пов’язаною з війною в Україні. Це спілкування перейшло в серію портретів про різні способи зцілення. А сьогодні Ольга використовує сімейну традицію травництва як власний спосіб пошуку зцілення.
Ольга почала робити серію портретів “людей – українців – які намагалися через творчість шукати вихід, продовжували творити. Можна навіть сказати, що цей стрес породив нову хвилю творчої енергії для людей якої не було раніше. Я зрозуміла, що кожен у свій маленький спосіб хоче заповнити майбутнє. Я малювала музикантів із гурту Даха Браха, драматурга Наталію Ворожбит. Потім була ще Оля Геркулес, яка написала книгу про українську кухню Мамушка, якраз після того, як в Україні почалася війна. Наступна моя робота – це фотохудожниця Олена Булигіна. Вона з Донецька і зробила прекрасний проект, пов’язаний зі своїм минулим, і це стало її успіхом, бо тепер у неї виставка в Києві. Тепер це стане фотокнигою.”
“Джозеф Кембелл, американський дослідник міфології, інтерпретував наскельні малюнки доісторичних людей – звірів, пронизаних списами, – як спробу начарувати собі успішний результат полювання. Я малюю ритуали здобуття зцілення і оздоровлення, які я намагаюся подивитися, чи ця картина зможе принести це зцілення. Я тому назвала виставку To Bring To Pass, що українською можна перекласти приблизно як Довести Пройти.
Окрім трав, Ольга створила серію картин-алегорій тієї самої ідеї зцілення. “Це були об’єкти, які намагалися перебрати на себе якості зцілення від трав, відображуючи ритуали збору трав. Руки в жестах, які є ритуалами, які спричинають асоціацію зі зціленням. “
“Студія Флоренс-трасту – в приміщенні церкви, і це також вплинуло на те, що в моїх картинах з’явилося золото. Коли я малюю на дереві, картини стають ще більше схожими на ікони. Ще з римських часів ввважається, що золото має захисну і цілющу силу, на дітей надівали золоті амулети.”
“Лікарські і і ритуальні якості трав – це майже одне й те саме. Ти звертаєшся до них спершу як до медичної допомоги, але потім починаються паралелі з ефектом плацебо. Ти починаєш заварювати чай, створюєш ритм, який допомагає тобі перейти з одного стану в інший, бажаний стан.”